Духи-шкідники в уявленні жителів Рожнятівщини наприкінці ХІХ - початку ХХ століття.
Міфологічних істот в українському суспільстві часто вважають вигаданими та такими, що не варті уваги. Проте слід розуміти, що саме міфи та міфічні істоти є одним із компонентів
фольклору та ознакою етносу. Так, можливо – ці істоти наслідок багатої уяви наших предків та намагання надати усьому, що відбувається у світі «вищого сенсу». А може навпаки, ці міфічні істоти, які досі блукають між нами, лісами і озерами, перехрестями і закутками будинків. Просто ми звикли знаходити усьому в світі логічне, обґрунтоване пояснення.
Вища міфологія була зруйнована християнством, проте нижча міфологія – демонологія продовжує досі відігравати суттєву роль у світоглядних уявленнях українців.
Демонологія важка для дослідження, оскільки вміщує в собі різних істот як добрих, так і злих. Ми ж вирішили зупинитися на духах-шкідниках Рожнятівщини – це істоти, які щонайбільше хотіли накапостити людині, її рідним, господарству, а ще негативно вплинути на довкілля. Саме такі ворожі потвори приносили хвороби, моровиці, провокували сварки, бійки, війни та ін.
Об’єктом дослідження стала Рожнятівщина, а предметом – міфічні істоти – духи-шкідники.
У статті описуються духи-шкідники у яких вірили на Рожнятівщині, їхня сила та зовнішній вигляд, боротьба з цими істотами. Серед них відьма, майка, колька, страхопуд, падавка, лелет. Для дослідження цієї проблеми було використано монографію В. Галайчука «Українська міфологія» (особливо цінними стали записи зроблені від старожилів на Рожнятівщині) [2], збірник казок фольклориста, історика та казкаря М. Зінчука «Казки Бойківщини» [5], працю поетеси Д. Корній «Чарівні істоти українського міфу. Духи-шкідники», монографію Н. Войтович «Народна демонологія Бойківщини», де вперше в українській етнології на підставі польового етнографічного матеріалу, зібраного на теренах Бойківщини, здійснено комплексну, науково обґрунтовану
історико-етнографічну характеристику демонологічної системи бойків [1]. А також для написання були задіяні різні статті та навчальні посібники [3; 4; 7].
На Рожнятівщині міфічних істот уявляли у подобі людини, або ж тварини, що були наділені певними силами. Серед відомих міфічних істот найбільше фігурує відьма. Згідно з уявленням
українців, – це жінка, котра завдяки надзвичайним здібностям шкодить людям [9, арк. 7]. У різних етнографічних районах України відьму називали знахурка, ворожиля, волхшебніца, калдунья, босорка, боуркання, опириця тощо.
Загальноукраїнською є віра в здатність відьом перевертництва. Найчастіше їм притаманні подоби жаби, кота, собаки, свині, теляти, змії, сороки, колеса від воза, копички сіна, полотнинки, праника (ним збивають білизну), клубка ниток тощо. Дещо рідше трапляються такі іпостасі як черепаха, заєць, ласка, миша, муха, іноді навіть тріска та ін.
Основною функцією відьом на Рожнятівщині вважалось псування чужих корів (видоювання молока) і називали їх опирицями. За відьом сприймали тих жінок, які на рокові свята ходили по
хатах за позичками, в ніч на Купала йшли по папороть та інше зілля [1, c. 122-124].
На Бойківщині дуже схожі на мавок-нявок за народними уявленнями - майки. На них здебільшого перетворюються померлі неохрещені діти. Місця перебування майок можна пізнати за
витоптаною травою. Старожили стверджують, що ці істоти ссуть груди тільки не охрещеним дітям, а хтось розповідає що вони ссуть першу чи останню дитину в сім'ї [2, c. 169]. За спогадами записаними Н. Войтович у с. Ілемня: «То на Кривому Лузі (поле) ті майки співали і робили собі висілля. А дедівчата йдут, то їх нема, вони втікают, бо дівчата хрещені, а в’ни нехрещені» [1, c. 103]. На зріст вони дуже малі, постають в описах гарними зеленоволоссими (або ж просто довговолосими) лісовими дівчатами. Демонічна природа майок яскраво виявляється в тому, що вони, як і вся нечиста сила, боїться блискавки. Від неї майки нібито ховаються під ліщиною, яку, як відомо, блискавка оминає.
Найцікавішим із виявлених способів протидії майки було прибивання над дверима з внутрішнього боку хатньої стіни спеціально зроблених для цього ляльок-мотанок. Окрім цього, були й інші засоби. Так, одна мешканка с. Липовиця розповідала, що «кукли» не допомагали, після чого дитину було повито у шлюбну запаску, а хустку клали під голову. Проте, це не допомагало аж поки не поклали з церкви фани [2, c. 170–171].
Поширеним словом, а також міфічною істотою серед жителів Рожнятівщини є колька, яка за народними повір’ями породжена вітровим, який носить у собі «заложні» душі, і ці перетворюються з неупокоєних на зловорожих кольок, які розносять болячку клюху і вроки. З вигляду це середнього зросту молодиця, білолиця, чорно брова, у сірій хустині. Ця істота має довгі
нігті-голки, якою штрикає жертву. Мабуть, тому і причепилося до істоти таке ім’я. За переказами, кольки часто ходять парами, бо люблять товариство. Симптоми хвороби, «подарованої»
колькою, такі: часте поколювання в грудях, у боках, у шлунку, навіть під час дихання [6, c. 280–283].
У кожної людини є певний страх, і це не тільки психологічний стан людини, але й істота, яка фігурує в українській міфології. Страх або Страхопуд – напів людина, напів звір. Має людську
голову, проте завбільшки вона, як у вола; рот здоровенний, а зуби як у ведмедя, тіло вкрите шерстю. Досконало володіє даром перевтіленням, а тому може бути в різній подобі. Усі ці страхопудові перевтілення мають на меті одне – привернути увагу. І щойно людина обізветься, чи зацікавиться,чи візьме до рук опредмечену подобу – страх тут як тут. Дуже важливо переляк прогнати відразу, не заспати і не задавнити. Бо якщо цього не зробити, то обов’язково до хворого причепиться ще одна болість, чорна хвороба або людина стане затинатися. На Рожнятівщині переляк перекидали на віск який потім виливали на воду. Віск обов’язково мав бути з церковних свічок, які запалювали над головою хворого, після чого лили у воду і читали молитву. Окрім цього використовували обкурювання, для якого використовували картопляну шкарлупу чи різні лікарські рослини [6, c. 56-57, 59].
Ще однією істотою відомою жителям регіону є падавка яку описують як злу безтілесну потвору. Існує багато способів її підчепити: передавалася спадково – від батьків дитині, з’являлася від
сильного переляку, і навіть від вроків. Найчастіше цю істоту приносить вихор, який летить дорогами, збираючи душі «заложних покійників». Якщо цей вітер обвіє людину, котра не має оберегу, то можна підчепити потвору падавку, якої позбутися дуже важко [8, арк. 2]. У боротьбі з чорною хворобою особливо потужним магічним елементом вважали кров. Так, на Рожнятівщині болящого спочатку накривали чорною хусткою, а тоді розрізали навхрест його мізинець, щоб виступила кров. Усі ці лікувальні дійства обов’язково супроводжувалися молитвами [6, c. 303].
Розповіді про ще одного колоритного персонажа побутують на межі Богородчанщини й Рожнятівщини. Ідеться про так званого лелета. У говірці цих місцевостей слово «лелетати» означає
схлипувати, редати. Проте, дуже часто лелетом називають лісового птаха, який по лісах вечором ходить і кричить, як дитина. Імовірно, цим птахом є сич. В інших випадках лелетами називали душі передчасно померлих людей. За спогадами мешканки с. Осмолода Рожнятівського району цю істоту зображали як упиря, водночас найчастіше лелет – це птахоподібне втілення душі
«некщеника» (померла неохрещена дитина). Таку інформацію знаходимо серед записок філолога-україніста Ю. Горбляньського зроблених у с. Липовиця серед місцевих мешканців. Ось один із
них: «Мале, коли складеться, голе, трохи поросле пір’ям; зелена, як жаба має круглий жаб’ячий рот. Крила його подібні до крил летючої миші. Проте хтось каже, що жінка народила дитину і задушила, залишила в лісі, то вона перетворювалася в лелета» [2, c. 200-201].
Отже, бойківська демонологія є багатою на різних духів, серед яких і духи- шкідники. Важливо знати про те, у що вірили наші давні предки, адже саме завдяки цим знанням ми можемо говорити про минуле мешканців Рожнятівщини та їх уявлення про надприродних істот, хоча ми й живемо в умовах реалій.
Список використаних джерел:
1. Войтович Н. Народна демонологія Бойківщини. Львів, 2015. 228 с.
2. Галайчук В. Українська міфологія. Харків, 2016. 288 с.
3. Етнографічні групи українців Карпат. Бойки / за ред. С. Павлюка. Харків, 2020. 574 с.
4. Етнографія України: навч. посібник / за ред. С. А. Макарчука. Львів, 1994 р. 520 ст.
5. Зінчук М. Казки Бойківщини. Рожнятів, 2003. 38 с.
6. Корній Д. Чарівні істоти українського міфу. Духи-шкідники. Харків, 2021. 336 с.
7. Культура і побут населення України: навч. посібник / за ред. В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. Київ, 1993. 288 с.
8. Свідчення Гімель Софії Гнатівної. Народилася 1926 р. в с. Спас Рожнятівського району Івано-Франківської області; закінчили 2 класи, пенсіонерка; проживає у с. Спас Рожнятівського району Івано-Франківської області. Записано Дзудзило (Дичкевич) О. В. 12.08.2020 р. 3 арк.
9. Свідчення Кравець (Максимів) Ірини Іванівни. Народилася 01.07. 1937 р. в с. Спас Рожнятівського району Івано-Франківської області; закінчили 7 класів, пенсіонерка; проживала у с. Спас Рожнятівського району Івано-Франківської області. Записано Дзудзило (Дичкевич) О. В. 24.07.2019 р. 9 арк.
