Історія ОУН-УПА в нашій громаді

ІСТОРІЯ ОУН-УПА У КРАЮ

      На початку Другої світової війни активізувався український національно-визвольний рух Опору в особі Організації українських націоналістів (ОУН). Після загибелі її очільника Є. Коновальця (1938 р.), через розбіжності щодо вирішення питання майбутньої України, у наступні десятиліття він був представлений двома крилами – революційним ОУН (бандерівцями) та поміркованим ОУН (мельниківцями). Трансформація двох крил ОУН відбулася з початком німецько-радянської війни 1941–1945 рр.
     Представники воєнізованої групи А. Левицького і Т. Бульби-Боровця у боротьбі як з німецькими, так і з радянськими окупантами, сформували на Поліссі і Волині «Поліську Січ», яка стала своєрідною предтечею Української повстанської армії (УПА), утвореної фактично восени 1942 р. 9 квітня 1943 р. на нараді проводу ОУН (б) було прийнято рішення офіційно йменувати всі збройні формування Українською Повстанською Армією.
    Основна мета УПА – захист у воєнній боротьбі співвітчизників та здобуття незалежності України. УПА була поділена на чотири зони: УПА-Захід, УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Схід. УПА-Захід, діяла на Галичині, Буковині, Закарпатті та Закерзонні в 1943–1949 рр. Протягом 1944 р. до УПА-Захід входило вісім воєнних округ: ВО 1 «Башта», ВО 2 «Буг», ВО 3. «Лисоня», ВО 4 «Говерля», ВО 5 «Маківка», ВО 6 «Сян», ВО 7 «Сучава», ВО 8 «Срібна». Керівництво УПА-Захід належало Олександру Луцькому та Василю Сидору. ВО 4 «Говерля» діяв на території Івано-Франківщини, Дрогобиччини, Північної Буковини. Окремі військові підрозділи ВО 4 «Говерля» дислокувалися і на території Бойківщини, зокрема і Рожнятівщини – по лінії населених пунктів Ясень, Липовиця, Спас, Вигода, Витвиця, Болехів, Розгірче, Нижня і Верхня Стинави, Орів, Тустановичі, Опака, Підбуж, Недільна, Сушниця, Стара Сіль та Лопушна.
     У звіті «По запитаннях квестіонару (питальника, анкети. – О. Д.) по Рожнятівщині за період з 1 січня – 30 червня 1945 р. (поданий Спартаком 27 червня 1945 р.)» вказується, що Рожнятівщина є ворожим середовищем для діяльності УПА, оскільки на цій території свою роботу масово почали проводити комуністи, причому до цього часу «комсомоли» (комсомольська організація – молодіжне ідеологічне крило радянської влади) своєї активності не проявляли серед молоді.
     На завершальній стадії війни в селі проживали як жителі, які хотіли бачити Україну незалежною державою, так і ті, які були «посібниками» нової радянської влади. Останні були немісцевими, переважно росіянами, ввійшли в історію повсякденного життя краю під назвою «стрибки» («ястрибки») або ж «головорізи». Далеко не кожен у селі розумів між ними різницю, оскільки «стрибки» робили все для того, щоб серед населення викликати негативне ставлення до повстанців.
     Підрозділ «стрибків» був сформований у 1945 р. при Рожнятівському районному НКВС. Основне їхнє завдання – проводити облави на села краю, палити і забирати майно та, в разі потреби, розстрілювати місцевих жителів під час облав, здійснювати напади на повстанців. При облавах «стрибки» грабували у цивільного населення речі: їжу, звичайний одяг та ін. Хто не віддавав, тоді забирали насильно, били дітей, жінок та старших людей.
     Діяльність представників крила ОУН (б) у селі розпочалася з 1943 р. На території Галичини 15 липня 1943 р. утворено повстанські відділи під назвою Українська народна самооборона. Не можна обійти увагою і факт створення з когорти галичан під егідою німецького військового командування 16-тисячної української стрілецької дивізії «Галичина» для участі в боях з Червоною армією. Ідею створення дивізії підтримала та частина ОУН, яка очолювалася А. Мельником і вважала дивізію зародком української армії у складі вермахту на зразок легіону Українських січових стрільців часів Першої світової війни. ОУН (б) і командування УПА були проти формування дивізії, вважаючи це однією із спроб «подальшого визиску… фізичної сили народу» в інтересах «банкрутуючого германського імперіалізму». ОУН (б) розцінювала цей акт як спробу «дочепити нас до німецького воза…, коли стає більш наочним, що цей віз котиться у пропасть». Так, у витязі з аналітичного звіту ОУН (б) про ситуацію на Прикарпатті за січень – лютий 1943 р. дізнаємося, що на початку лютого переведено вербувальну кампанію до «Ваффен СС». Зокрема, в Станіславівській окрузі забрано до СС-ів (дивізії «Галичина») під загрозою репресії 400 юнаків у віці 17–25 літ.
     Звернемо увагу на боротьбу воїнів УПА з німецькими нацистами та радянськими каральними органами у Спаській сільській територіальній громаді.
Так, 11 вересня 1943 р. німецькі військові здійснили хвилю арештів місцевих жителів сіл Спас, Погорілець і Підсухи. Всіх арештованих відправляли до м. Долини, а звідти – в тюрму міста Дрогобича.
     Наближення Червоної армії до кордонів Станіславщини, а потім власне і встановлення радянської влади на території краю, викликало занепокоєння серед місцевого населення, яке вже мало можливість відчути і побачити наслідки першої «радянізації». У с. Спас протягом січня-червня 1945 р. відбулося 16 мітингів, які були пов’язані із незадоволенням радянської влади, в них взяло участь 45–70 чоловік. Для порівняння у сусідніх населених пунктах: смт. Рожнятів – 24 мітинги (120–200 чол.), с. Нижній Струтинь –13 мітингів (150–200 чол.), с. Верхній Струтинь – 10 мітингів (100–120 чол.), с. Грабів – 7 мітингів (30–50 чол.), с. Луги – 12 мітингів (30–45 чол.), с. Суходіл – 5 мітингів (10–30 чол.), с. Липовиця – 4 мітинги (4–25 чол.), с. Підсухи – 5 мітингів (10–15 чол.), с. Погорілець – 10 мітингів (20–30 чол.). Більшість учасників цих мітингів і масових віч підтримували діяльність УПА.
     В другій половині січня 1945 р. вояки сотні УПА «Журавлі» та «Загроза» напали на підрозділ Червоної армії – 60 осіб, які вантажили дрова біля вузькоколійки. Внаслідок цього військового інциденту 12 червоноармійців пропали безвісти (труп одного потім знайшли в лісі), частина червоноармійців відступила у м. Долину. Про цю подію у народі складено пісню:

     Ой, між Спасом і Лугами бій великий стався
     Більшовицький батальйон в засідку попався.

     18 червня 1945 р. члени сотні «Журавлів» пошкодили полотно залізничного моста на ріці Чечва між селами Спас і Луги, після чого, було пущено на знищений міст паровоз з дерева. Цим було затримано цілковитий рух по залізничній колії, якою червоноармійці вивозили з Карпат у великій кількості деревообробний матеріал.
     Незважаючи на опір українських повстанських загонів, радянській владі вдалося у кожному селі краю встановити свої військові опорні пункти та навіть гарнізони. Зокрема, у с. Спас вигідно розташовувався радянський гарнізон, оскільки він знаходився у зручному місці – на виїзді до інших гірських сіл краю. Головне його завдання – стежити за порядками на місцевості. Проте у переважній більшості на практиці діяльність гарнізонів на території краю проявлялася веденням насильницьких дій, крадіжками майна, насильством, катуванням людей задля отримання необхідної інформації стосовно дислокування повстанців, у селян.
     Так, 1 серпня 1945 р. 20 червоноармійців із с. Спас здійснили каральну вилазку у сусіднє село Погорілець, схопивши там хлопця. Тамтешній юнак видав інформацію про місцевих жителів, причетних до українського націоналістичного підпілля. Арештовано трьох дівчат та вбито одного чоловіка, після цього карателі пішли в ліс, де переховувалися місцеві селяни і там забрали два кріси та один автомат, а зі сховища – одну лорнетку й архів.
     5 серпня 1945 р. сім енкавеесівців зловили у с. Підсухів одного хлопця, після чого повернулися з ним до с. Спас. Там він признався, що знає, де ще є зброя, видавши окупантам п’ять крісів і один кулемет.

    Протягом 28 жовтня – 4 листопада 1945 р. на Долинщині відбулося 19 більшовицьких облав, 11 з них відбулися на Рожнятівщині, радянськими каральними загонами було заблоковано всі гірські села. Під своє керівництво вони взяли вузькоколійку, яка тягнулася із с. Брошнів до с. Ілемня, через гірські села, контролюючи перевезення з Карпат деревини. Серед учасників УПА села Погорілець були - Мушка Іван Дмитрович 1922 р. н. (ходив до Погорілецької початкової школи, служив у сільських газдів. Був не одружений) та Лютак Михайло Миколайович 1922 р. н. (був одружений, мав дружину і маленького сина (9 місяців). Обидва хлопці пішли в УПА, служили в сотні «Заморського», з якої вони пішли навчатися до «Чорного лісу» на вишкіл читових. Повернулися із навчання і мали йти у другу сотню. Але через день була облава і вони загинули. Це був квітень 1945 р.
     Мушка І. Д. мав псевдо «Ясмінь», Лютак М. М. – «Стебняк». Москалі оточили криївку в якій вони знаходилися, почалася стрілянина. Сили були нерівні, хлопці не мали виходу і підірвалися на міні. Їх з криївки забрали і похоронили в с. Спас на цвинтарі: Лютак Михайло похований без руки (це з розповіді брата Мушки Івана – Мушки Миколи Дмитровича, нині вже покійного). На місці криївки, де загинули повстанці встановили хрест в урочищі Сигловатий.
     Внаслідок тотальних репресивних дій по відношенню до місцевого населення і підпільників восени 1945 р, активність загонів УПА послабилася в селах Нижній та Верхній Струтинь, Сваричів, Дуби, Цінева, Спас, Князівське, Ріпне, Велдіж (нині с. Шевченкове Вигодської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської обл.). Повстанці змушені були менше спілкуватися з місцевими жителями.
     Все ж опір українських повстанців проти радянських каральних загонів тривав. Так, 6 листопада 1945 р. одна чота «Бистриці», яка дислокувалася в селі Лоп’янка, здійснила військову вилазку у с. Спас, де, як вже зазначалося, знаходився військовий гарнізон енкавеесівців з 15 чоловік. Внаслідок сутичок було поранено двох повстанців.
     Влітку 1946 р. радянська влада здійснювала ревізію місцевих господарств. 22 липня функціонери перевірили становище 23 господарств у с. Спас. Під час ревізії нічого небезпечного не виявили. Після цього частина повернулася до смт. Рожнятів, а інша – 23 липня вирушила перевіряти домогосподарства селян сіл Суходіл та Ілемня. Проте через два дні, 25 липня, 15 «гарнізонників» зі «стрибком» повернули з с. Погорілець до с. Спас і заарештували Михайла Юрчишина через те, що він постачав зброю для повстанців. 2 серпня «червонопогонники» заарештували місцевого жителя Михайла Гусака. Під час допиту енкавеесівці його розпитували, де переховується станичний УПА, але він нікого не видав. Побитого «червоні» карателі відпустили додому. А вже 4 серпня у селі енкавеесівці почали грабувати спасівчан. Люди почали звертатися зі скаргами на їхні дії до сільради. Невдоволений такими діями селян один розлючений «червонопогонник» ввечері кинув гранату на одне з домашніх обійсть спасівчан. За таку поведінку вищі керівні органи радянської влади заарештували начальника гарнізону, а на його місце приїхав новий, який у селі поводив себе «культурніше».
     Відповідь з боку українських повстанців не забарилася. 20 серпня 1946 р. рій «Опришків» о 10-годині вечора здійснив напад на молочарню с. Спас. Після цього інциденту до села фірою приїхало десять енкавеесівців і 20 червоноармійців – розпитували спасівчан чи бачили вони хто обстріляв комсомольців та здійснив напад на молочарню. Енкавеесівці заарештували власника молочарні Михайла Дзудзила. Під час допитів він сказав, що це були люди одіті як енкавеесівці і говорили російською мовою. Почувши таку відповідь, представниками радянських каральних органів влади довелося закрити цю справу.

     Епізодично тривали і сутички між повстанцями і радянськими каральними загонами. 19 серпня 1948 р. в західній околиці сусіднього села Ясеновець в нерівному бою загинуло шестеро підпільників: Параска Петрівна Лозинська («Марійка», 1930 р. н) – станична ОУН с. Спас, уродженка с. Сваричів; Петро Михайович Луштва («Левко», 1913 р. н) – референт пропаганди кущової ОУН, уродженець с. Спас; Федір Юрійович Вінтоняк («Чайка», 1922 р. н) – господар кущової ОУН, уродженець с. Суходіл; Матвій Юрійович Мороз («Листок», 1919 р. н) – господар кущової ОУН, уродженець с. Суходіл; Іван Юрійович Гущак («Богдан», 1924 р. н) – охоронець кущової ОУН, уродженець с. Лоп’янка; Іван Михайлович Кічак («Чуприна») – охоронець кущової ОУН, уродженець с. Лоп’янка. На місці їхньої загибелі сьогодні стоїть дерев’яний хрест, а пам’ять про ті події закарбувалась в пісні «Про бій у західній околиці села Ясеновець».
     Протягом 1948–1949 рр. українські повстанці у с. Спас спалили адміністративний будинок, молочарні та інші споруди, які були під орудою радянських органів влади. 6 червня 1949 р. під час бойової сутички у селі загинули п’ять підпільників з кущової боївки ОУН: Микола Семенович Николюк («Байда», 1922 р. н., уродженець с. Цінева), Дмитро Іванович Попович («Тонько», 1923 р.  н., уродженець с. Лецівка), Микола Іванович Лешко («Береза», «Залізняк», 1921 р. н., уродженець с. Лоп’янка), Іван Михайлович Мацевко («Павук», 1913 р. н., уродженець с. Лоп’янка), Василь Миколайович Чоп («Рішучий», 1928 р. н., уродженець с. Лоп’янка). Тіла повстанців згоріли в тій стодолі. Те що від них залишилось більшовики забрали у смт. Рожнятів. 16 лютого 1949 року в лісі між с. Підсухи і с. Дубшара провокатор навів більшовиків на криївку в якій перебувало шестеро підпільників. «Назар», «Зенко», «Лицар», «Граб» і «Босий» загинули на місці, а наймолодший «Гай»
зміг вирватись. Та його все ж наздогнали за пів кілометра від села і закатували. Тіла вбитих поскидали на сани, реквізовані в господаря однієї з крайніх хат і відвезли у Рожнятів.

     Повстанці у лісистих місцевостях мали криївки. Зі спогадів спасівчан дізнаємося, що криївки знаходилися подалі від населеного пункту і чим дальше у глибині лісу. Таке розташування уберігало національних патріотів від переслідувань. За таких умовах їх було важко знайти, оскільки місцеві повстанці орієнтувалися у лісистій місцевості рідного краю, в той час коли
приїжджі зі сходу України та російські офіцери зовсім не орієнтувалися на новій місцині.
     Місце постою стрільців було розташоване під горою Стовба поблизу с. Суходіл. Тут було три колиби прямокутної форми довжиною 17 м., шириною 12 м. і висотою 5 м., які розміщувалися одна від одної на відстані 20-30 м. Їх побудували із сирого, негрубого, круглого смерекового дерева, з’єднуючи дерев’яними замками. Стіни обтикали зеленим мохом, у бічній стіні вмонтовували два широкі два вікна виглядом на південний схід. Накрили колибу смерековою корою та гіллям, у покрівлі зробили два отвори для диму. Житлова проща колиби становила 102 м 2 , спальні місця у ній
вистеляли смерековими гілками, а по середині був прохід та передбачено місце для ватри. По другій бік приміщення стояли столи й лавки, де харчувалися повстанці, а також вивчали теорію військової справи під час негоди.
     Отже, незважаючи на вжиті заходи, радянській владі по завершенні німецько-радянської і Другої світової війн не вдалося повністю очистити до кінця 1945 р. терени Рожнятівщини, зокрема і Спаську громаду, від «залишків» формувань ОУН і УПА. Хоча в каральних лавах НКВС було сформовано добірні загони «стрибків», які перевдягалися в українських повстанців і навіювали у свідомість людей негативне ставлення до УПА.