На місці теперішньої резиденції у 1732 р. розпочалося будівництво церкви Св. Преображення Господнього. Будівництво тривало до 1772 р. У праці Д. Блажейовського вказується, що це була дерев’яна сакральна споруда, будівництво якої тривало протягом 1732–1772 рр. Під час Першої світової війни церква була частково пошкоджена.

Фото без опису

Фото з сімейного архіву Гучко (Дичкевич) Ярослави Павлівни. Церква Преображення Господнього (ХVIII cт.)

Цікавою є історична доля першого священика церкви з початку ХХ ст.  Івана Головкевича, який народився 1836 р. в родині Дмитра Головкевича і Марії Петрушевич. Його батько теж був священиком. Він душпастирював у селах Витвиця, Братківці, Лукавиця, Вижня. Мама теж була донькою священика. Її рідний брат Антоній Петрушевич (1821–1913) – відомий громадсько-політичний діяч, священик, історик, філолог, дослідник історії Галичини, депутат Галицького крайового сейму русофільського напряму. Іван Головкевич у 1860 р. отримав посвяту в духовний сан. З 1860 р. до 1862 р. сотрудник у м. Стрий, з 1862 р. до 1865 р. сотрудник у с. Семигинів Стрийського повіту, з 1865 р. до 1871 р. помічник о. Івана Мармуровича в с. Чолгани Долинського повіту (нині с. Міжріччя Болехівської територіальної громади Івано-Франківської обл.). Після смерті о. І. Мармуровича стає адміністратором парафії с. Чолгани. В 1871 р. переїжджає до с. Спас, де душпастирював аж до своєї смерті 14 квітня 1903 р. Похований у с. Спас.

Напередодні Першої світової війни та й після неї у краї було багато священиків, які були прихильниками москвофільства. Вони закладали й підтримували діяльність читалень імені М. Качковського, співпрацювали з поляками, інформуючи про активних представників українського національного відродження. До священиків-москвофілів слід віднести о. Олександра Ілевича, який був душпастиром у с. Спас протягом 1921–1936 рр., у роки Першої світової війни арештований 28 серпня 1914 р. та відправлений в австрійський концентраційний табір Талергоф (влада Австро-Угорської імперії в цьому таборі утримувала в основному жителів Галичини і Буковини, яких звинувачували в москвофільстві, зв’язках з Російською імперією. Але так як в ті часи в «державній зраді» без вагомих підстав могли звинуватити будь-кого, то серед в’язнів було і багато безневинних людей і національно-свідомих українців). Після звільнення «прислуговував» у с. Спас.

Зі встановленням радянської влади ставлення до церкви змінилося: почалися переслідування священиків, знищення капличок, а також закриття церков. Проте, підірвати релігійне життя їм до кінця не вдалося, оскільки таким чином вони б підірвали прихильність народу до нової влади, У зв’язку з цим після смерті Й. Сталіна розпочалася лібералізація суспільного життя і церковно-релігійну діяльність було відновлено.

4 березня 1962 р. відбулося зібрання членів Релігійної громади у церкві Св. Миколая, що знаходиться у центрі села, до якої входило двадцять чоловік. На зібранні було змінено склад церковної ради та підготовлено до голови Рожнятівського райвиконкому звернення, у якому йшла мова про закриття церкви та перенесення мощей до церкви Св. Миколая. Отже, церкву Св. Преображення Господнього в 1960-х р. через аварійний стан закрили. Згодом під час сильних вітрів був зруйнований купол, церкву так і не відремонтували. Ті церковні речі, що вціліли, перенесли до церкви Св. Миколая.