1. Панорамний вигляд с. Спас (1469 р. - перша писемна згадка про населений пункт) Калуського району Івано-Франківської області з гори Дів
На першій точці нашого маршруту гості можуть ознайомити із загальною історією краю, поглянути як виглядає село з висоти. Водночас можна помилуватися красою Карпатських гір. Увагу туристів може привернути хрест-пам'ятка, який було встановлено спасівчанином із Німеччини Василем Лютаком у 1996 р.
Перші документальні згадки про село Спас Калуського району Івано-Франківської області знаходимо у «Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego» за 1887 р. і відносяться до 28 квітня 1462 р. В інших наукових дослідженням назва поселення Спас уперше зафіксована за 1466 р. та 1469 р. Два однойменні поселення побутують на Івано-Франківщині, два – на Львівщині. Ономасти (Дмитро Бучко, Мирослав Габорак, Віра Котович, Наталія Торчинська, Михайло Торчинський, Василь Яцій та ін.) сходяться на думці, що назви поселень Спас походять від назви церкви, посвяченої в свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (19 серпня).
Панорамний вигляд с. Спас з пагорба Дів
Заснування поселення та його іменування зазвичай передувало спорудженню та освяченню в ньому храму. Тож про постання назви населеного пункту від назви освяченої церкви чи монастиря можемо говорити, коли поселення перейменовувалося, або маємо відомості про перенесення церковного ймення на поселенське.
Василь Яцій наводить й альтернативну версію про можливість утворення ойконіма Спас безпосередньо від загальної назви спас «порятунок», а також припускає, що сьогоднішня назва – це результат усічення форманта в топонімах Спасів, Спасівка тощо. Однак нам не відомі колишні різнописання назви поселення Спас Рожнятівщини, як, скажімо, Спас теперішньої Коломийщини (Spas, 1462 р.; Ispas 1579 р.; Испас, 1886 р. тощо). Та, зрештою, і назву с. Спасівка Наталія Торчинська, Михайло Торчинський пов’язують із найменуванням церкви Святого Спаса.
Зважаючи на те, що поблизу села Спас є гора, названа Підмонастир, найбільш вірогідним уважаємо припущення Мирослава Габорака, що назва поселення утворена від найменування колишнього монастиря Святого Спаса, біля якого було засноване село . На нашу думку, саме це припущення є найбільш вірогідним.
За спогадами, а також за легендами, які передаються з покоління в покоління, назва села Спас походить від того, що жителі, які проживали на той час на пагорбах, втікаючи від турецько-татарських поневолювачів, які все палили на своєму шляху під час нападів, а людей забирали в рабство, знайшли захисток, тобто «спаслися» у долині під горою, у тамтешніх жителів і поклали цим початок назви – Спас. А ще крім цієї легенди, за народними переказами поблизу села відбулася велика битва з татарами, яка проходила на релігійне свято Спаса, звідси походить і назва поселення.
Околиці с. Спас з пагорбу Дів (1915 р.)
Маловідомою постаттю нашого краю є Володимир Гумецький (20.02.1907 – 13.12.1993 – український публіцист, кінокритик та кіноаматор, який «першим намагався творити основи української фільмової думки» в Галичині міжвоєнного періоду. Початкову освіту отримав у с. Спас (1914–1917 рр.), після чого продовжив навчання у класичних гімназіях м. Долина та Львова. 1927 р. вступив на гуманітарний факультет Університету Яна Казимира (нині – Львівський національний університет ім. І. Франка), який успішно закінчив за спеціальністю «Польська філологія» і здобув ступінь магістра філософії. Дітей не мав.
Особова справа В. Гумецького
(з архівних фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника)
Публікувався у львівських часописах «Кіно», «Література. Мистецтво. Наука» (додаток до «Мети»), «Назустріч» та ін., в яких порушувалися актуальні проблеми і технічні можливості розвитку фільмового мистецтва у світі та аналізувалися перспективи українського кіновиробництва в Галичині.
Українські кіноаматори в Галичині завдячують В. Гумецькому фільмовим маніфестом «Мусимо фільмувати», який того ж року побачив світ у вигляді брошури (накладом журналу «Кіно», під псевдонімом Е. Кран). Із приходом радянської влади В. Гумецький припинив свою публіцистичну діяльність і розпочав працювати у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника.
Володимир Гумецький - кіноаматор, перший кінокритик Галичини (фото з особової справи)
